Воєнний стан в Україні: хитка потреба чи хороший піар перед виборами ?
loader

Воєнний стан в Україні: хитка потреба чи хороший піар перед виборами ?

  • Воєнний стан в Україні хитка потреба чи хороший піар перед виборами

Київ: 25 листопада 2018 року – російські військово-морські сили разом з Береговою охороною протаранили український буксир на території Керченської протоки. Через деякий час за межами 12-мильної зони українські судна «Нікополь», «Бердянськ» та «Яни Капу» були обстріляні та захоплені. У полон потрапили 24 моряки, 6 із яких — поранені.

Ніч з 25 на 26 листопада минулого року була чи не найважчою для всіх українців за останній період. Громадяни прикипіли до екранів своїх телевізорів, до новинних стрічок в інтернеті, слідкуючи за подіями фатального російського вторгнення. А хіба можна назвати це по-іншому? Росія фактично наплювала на можливість українських суден курсувати в своїх етнічних водах, боязко обстрілявши кораблі, які не мали жодної можливості оборонятися.

Масла у вогонь доливала новина про те, що українські моряки поранені. Чи то через фатальну паніку, чи то через можливість непогано хайпу, українські ЗМІ один на перед другого висвітлювали інформацію, яка різнилася в усьому: від важкості поранених, до кількості тих, хто зазнав пошкоджень. Країною з неймовірною швидкістю сіялася паніка, коли точних відомостей не було.

Бути чи не бути

Цього ж вечора була скликана екстрена нарада РНБО, яка за ініціативи Президента Петра Порошенка анонсувала майбутнє впровадження воєнного стану в Україні. Поруч з тим очільник держави чітко показав свою обережність в цьому питання, давши наказ захистити всі дипломатичні установи в столиці, російську в тому ж числі.

Наступного дня цілий світ чекав засідання Верховної Ради, аби знати відповідь на головне питання : бути чи не бути воєнному стану в Україні. А в мережі тим часом утворився хаос думок та паніка серед тих, хто так чи інакше мав відношення до  уявної мобілізації. Десятки тисяч «диванних експертів» анонсували крах держави, витягнувши шматки закону, який за період незалежності ще жодного разу не використовувався. Наслідок -  кілометрові черги біля українських кордонів з людей, які випадково чи не випадково вирішили шукати кращого життя якраз тоді, коли країна їх потребувала. Хоча точно цього ніхто не повідомляв.

І нарешті, ввечері 26 листопада після красномовства за трибуною ВР та цілковитої байдужості поза софітами телевізійних камер, українські урядовці підписали закон. Воєнному стану в Україні бути, щоправда лише умовному, як скажуть потім експерти, та лише в 10 областях.

«Говорили, балакали …»

26 грудня воєнний стан в Україні завершився, і експерти одразу ж почали підбивати підсумки того, що змінилося, на що він вплинув і чи був взагалі потрібен. Особливо ця тема цікавила тих, хто так чи інакше має відношення виборів, які за допомогою цього стану так палко хотіли чи то взагалі відмінити, чи то перенести.

Та й справді, невизначеностей та протиріч в цьому питання назбиралося достатньо. Самі ж урядовці переконують, що ці міри були необхідними, і бажаний результат вони отримали. Та насправді воєнний стан відбився очікуваними наслідками лише для українських парламентарів, як вони самі стверджують, бо зі звичайних громадян ці разючі зміни на собі ніхто не відчув.

Про зупинку дії воєнного стану 26 грудня о 14:00 повідомив Президент, і всім стало цікаво, чим він може похизуватися після 30 дні умовних обмежень. Нічим, і це погано. Бо за хмарами попелу, які розпилюють слова про зміцнення ЗСУ , інших оборонних підрозділів, про доукомлетацію, нові поставки зброї та передислокацію наших військових, видніється один великий знак оклику як символ того, чого ми не змогли. А не змогли ми повернути своїх моряків з «Матроської тишини» та «Лефортово» додому. Не змогли ми зробити того, що було першопричиною усіх подій останнього місяця. Ми не змогли головного.

Як наслідок, десятки тисяч повідомлень в соціальних мережах, гасел «ми з вами», та флешмобів, аби усім можливим та неможливим підтримки тих, хто зараз в холодному російському СІЗО потребує нашої допомоги. І гучне президентське «Україна з вами, хлопці», яке вселяє хоч якусь надію.

Витончене мистецтво «замилити очі»

Табір українських експертів розділився на двоє. Перша половина політтехнологів палко та з останніх сил намагалася «вичавити» з цього воєнного стану все, що було можливо, аби все ж переконати скептичне суспільство в його значущості. Інші ж голосно та впевнено звинувачували їх в політичній заангажованості та продажності, підсилюючи все непохитним «скоро вибори».

І все ж, деякі позитивні наслідки воєнного стану на Україні вдалося змалювати. І першим є проведення мобілізації серед тих резервістів, які належать до першої категорії. Це той самий пункт, через який в момент піку інформаційного шуму на українських кордонах зібралася чи не найбільша кількість людей за останній період.

Та якщо проаналізувати цей чинник, то можна дійти висновку, що мобілізація відбувалася не лише під час воєнного стану, а посилення роботи інших оборонних комплексів було просто необхідним по всій території України ще з початку російської агресії на Донбасі в 2014 році.  Тому цей фактор, безумовно, відіграє позитивну роль для країни, але з нещодавніми обмеженнями спільного має мало. Те ж саме можна сказати і про перевірку стану цивільної оборони.

Інший пункт, яким політичний «бомонд» тикає в очі усіх українців – перевірка боєздатності протиповітряної оборони України. І тут виникає логічне питання: чи повинна ця перевірка відбуватися через  5 років після початку неоголошеної війни, чи може трохи раніше. Але абсолютна тиша з боку держчиновників автоматично відправляє це питання до розділу «риторичних», і нам залишається вдовільнятися лише старим, добрим «краще пізно, ніж ніколи».

Єдиний пункт, який став реальним наслідком введення воєнного стану – неможливість росіян-чоловіків віком від 16 до 60 років перетинати російсько-український кордон. І тут протиріччя створило саме суспільство: з одного боку «все правильно», «давно пора», «так їм і треба», а з іншого – ніяких тобі подорожей до Москви, бо, виявляється, не впустити можуть не лише до України. Та, фактично, ця заборона анульовується разом з припиненням дії воєнного стану, тому стверджувати, що ми «перешкодили диверсійним планам Кремля» - сміх та й годі. Ми просто скорегували їх у часі.

To be continued

Український військовий експерт Олег Старіков зазначив, що Україна після подій 25 листопада втратила суверенітет у Керченській протоці та в Азовському морі, і відновити його просто неможливо без підтримки міжнародного політикуму.

«25 листопада показало, що РФ робитиме все можливе, аби будь-якими силами захищати цю територію, тому вона позначила, що це її територія, що на будь-які дії, які не узгоджені з нею в цьому регіоні, вона буде відповідати силою. Тому цей конфлікт буде продовжуватися і далі, і Україна без нарощування воєнної присутності як в Чорному морі та і в Азовському морі ні території, ні суверенітету не відновить»,- зазначив Старіков.

Крім цього експерт зазначив, що ситуація з українськими військовими моряками теж не матиме оптимістичного кінця, поки не відбудеться судове засідання, де їм буде винесений вирок.

«Вони всі будуть засудженні, попри порушення всіх можливих міжнародних договорів, бо ці воєнні, на цьому наголошую, моряки є комбатантами. І за умови, якщо держава підтвердила, що це українські військовослужбовці, то протилежна сторона повинна їх віддати тільки через деякий час. РФ на це не йде, порушуючи абсолютно все, тому вони будуть засуджені за законами РФ, а після цього процедура передачі йтиме більш-менш нормально»,- додав Старіков.

Зараз можна впевнено говорити, що Україна і її громадяни перебувають в «підвішеному» стані – таке собі «політичне чистилище» між красномовними обіцянками Європи та реальною агресією Кремля. Петро Порошенко все більше повідомляє про загрозу від «брата», і робить це так часто, що навіть діти в садочку, здається, знають, що «Росія – агресор!».

Та й сама бунтівна федерація не дає про це забути, з неймовірною швидкістю накопичуючи свій воєнний потенціал на кордонах сусідів, починаючи від Білорусії та закінчуючи ОРДЛО. Тому, варто очікувати на таке бажане примирення між Україною чи Росією, або ж навпаки – думки про це можна відкласти в далеку скриню – питання, які давно стало риторичними. Зараз стосунки між державами знаходяться на вершині свого загострення, і ніхто достеменно не знає, коли градус напруги в них впаде хоча б на одну поділку.

Хмілевська Вікторія, Front News International


Залишайтеся в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал в Telegram

Читайте також:

Керченську протоку закрили, проходу до Маріуполя чекають 5 судів