Чотирнадцять років минуло з моменту, коли 7 серпня 2008 року почалася коротка грузинсько-російська війна. Як і будь-яка дискусія про те, хто взагалі почав війну, грузинсько-російська також стосується пошуку моральних підстав для військових дій, які обидві сторони вживали в той час. Моральність у геополітиці, а грузино-російський конфлікт справді породжений чистими геополітичними розрахунками, найчастіше зайва річ.

Всі ці роки росіяни намагалися переконати світ і громадськість всередині країни, що дії російських військових і подальше визнання незалежності Абхазії і Цхінвальського регіонів були єдино можливими і правильними діями.

Свої дилеми є й у грузин: деякі маргінальні політичні діячі досі вважають, що в катастрофі 2008 року найбільше винен уряд Грузії.

Незважаючи на географічну близькість, ці розбіжності наративів і постійна потреба доводити власну правду багато говорять про те, наскільки далеко віддалилися Грузія та Росія за останнє десятиліття.

Чотирнадцять років після війни, і досі незрозуміло, що Росія отримала від своїх військових і дипломатичних дій з 2008 року.

Щоправда, нарощування військової сили в Абхазії та Цхінвальському регіоні обмежило здатність Тбілісі стати членом ЄС/НАТО.

Крім того, російське втручання в Грузію в 2008 році також показало Заходу, як далеко може зайти Москва, якщо буде прийнято стратегічне рішення залучити Грузію до альянсів.

Тоді (серпень-вересень 2008 р.) це здавалося довгостроковими (стратегічними) перемогами Москви.У міжнародних відносинах і геополітичних розрахунках ви можете зупинити країну в досягненні шкідливих для вас цілей, але в довгостроковій перспективі ви не зможете повернути назад процес лише силовими діями: ви повинні забезпечити контрполітику, щоб перетворити недружню держави в поступливого сусіда.

Помістіть усе це в російськи контекст. З 2008 року минуло більше десяти років, лише кілька не дуже важливих держав визнали окуповані території Грузії незалежними утвореннями.

Грузинська громадськість у переважній більшості налаштована антиросійсько, останні надії на грандіозну геополітичну угоду – повернення територій в обмін на відмову від прагнень до ЄС/НАТО – зникли серед грузинської громадськості, а підтримка західних інституцій поки лише зросла.

Зрештою, незважаючи на те, що Москва вела досить дорогу війну в 2008 році, взяла на себе і досі відчуває дипломатичний тягар для своїх кроків проти Заходу, і їй ще не вдалося досягти своєї великої геополітичної мети — змінити прозахідний курс Грузії.

Політики в Москві, принаймні стратеги за лаштунками, всі розуміють, що наполегливість Грузії, яка сьогодні здається наївною, може перетворитися на серйозну справу, якщо геополітичні позиції Росії деінде в Євразії погіршаться.

Дійсно, є ознаки того, що російський вплив має намір ще більше зменшуватися на пострадянському просторі, оскільки економіка країни навряд чи буде привабливою для сусідніх держав.Уявіть собі сценарій, за якого російські внутрішні проблеми (майбутній економічний спад) дедалі сильніше тиснуть на російських керівників у 2020-х роках, тоді західні прагнення Грузії можуть стати більш конкретними – Заходу буде легше прийняти стратегічне рішення втягнути Тбілісі в ЄС/НАТО.

Загалом у 2008 році Росія однозначно отримала помітні переваги, але в довгостроковій перспективі це не змінило стратегічної картини на Південному Кавказі.

Москва справді розробила грандіозний план геополітичного домінування на півночі Євразії: через роки після війни Москва ініціювала створення Євразійського економічного союзу (ЄЕС), щоб залучити своїх сусідів до єдиного економічного простору – передумови для побудови світової держави.

В ідеалі він мав би привернути увагу головних сусідів Росії та економічно прислужився б жителям колишнього радянського простору.

Але Москві не вдалося залучити Україну та інші держави: без Києва ЄАЕС якщо не мертвий, то принаймні маргінальний проект.

Це означає, що російська політика щодо Грузії та ширшого Південного Кавказу залишається такою ж, як і до 2008 року – утримувати іноземні держави подалі від регіону та не спроможна забезпечити альтернативне бачення Тбілісі.

Еміль Авдаліані,

Професор Європейського університету,

Директор із вивчення Близького Сходу в Geocase.

Має ступінь магістра в Оксфордському університеті та ступінь доктора філософії в Тбіліському державному університеті імені Івана Джавахішвілі (ТДУ)