Вояж Блінкена, професійні комуністи на виклик – думка експерта

Вояж Блінкена, професійні комуністи на виклик – думка експерта

Зустріч Ентоні Блінкена та Ігоря Лаврова названа обома сторонами як “непроривна” або “проміжна”. Тим не менш, Держсекретар наполягав на тому, що Росія має гарантувати безпеку України та відвести своє 100-тисячне угруповання від кордонів, а Лавров вимагав письмових гарантій безпеки. Про те, якими є результати переговорів, Front News - Ukraine розповідає політолог, керівник Південно-Кавказького відділення Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Володимир Копчак.

Сьогодні Лавров і Блінкен повідомили пресі, що США готові дати письмову відповідь на пропозиції Кремля. Перед самою зустріччю Лавров заявив, що Кремль якраз і чекає таких письмових відповідей на «конкретні пропозиції». Чому Блінкен погодився на таку письмову відповідь, хіба він не розуміє маніпуляційних прийомів російських дипломатів?

Володимир Копчак: Я б особливо не звертав уваги на інтерпретацію кремлівських глашатаїв. Поки що зрозуміло, що до спільного знаменника не дійшли й близько. Шалені ультиматуми по ходу навіть не обговорювалися, служачи тлом для непублічного контенту. Є начебто дата 30 січня. Начебто пауза, але напруга поки що тільки наростатиме... США нададуть свої пропозиції щодо безпеки в Європі. Ймовірно, що у папері. Чекаємо.

Якими були цілі зустрічей Ентоні Блінкена з Президентом Володимиром Зеленським та російським міністром Ігорем Лавровим?

Володимир Копчак: Вояж із великою географією держсекретаря Блінкена насамперед має на меті максимально донести простий меседж – «Україна просто намагається вціліти».Нагадаю, що після Києва та перед Лавровим у Женеві Блінкен відвідав також Берлін. Публічні його посилки – доступні та промовисті.

Зустріч із Зеленським перед зустріччю з Лавровим мала більш показовий характер чи справді потрібно було провести обмін інформації?

Володимир Копчак: Можна сміливо припустити, що у Києві з президентом Зеленським (і не лише) у непублічному форматі обговорювалися питання готовності України захищатися, внутрішньополітичної стабільності (де у нас, дуже м'яко кажучи, не все ок), форматах допомоги за різних ескалаційних сценаріїв та готовності Києва цю саму допомогу прийняти, освоїти та ефективно застосувати.

Безперечно, обговорювалися і варіанти можливих компромісів із Кремлем. Нагадаю, що «безальтернативність Мінська» - поки що ключове публічне посилання не лише глибоко стурбованих «нормандців», а й Вашингтона. Думаю, що попри цю риторику у Вашингтоні чудово розуміють, що Москва готова виконувати «Мінськ» лише на умовах капітуляції України. На що Київ іти не має наміру.

Так, але керівництво України постійно трясуть скандали. Не далі як учора США ввели санкції проти екс-депутата Ради Олега Волошина, який намагався вплинути на українських політиків з метою визнання анексії Криму законною.

Володимир Копчак: Капітуляцію неможливо продати українському суспільству, насамперед Армії – починаючи з Головнокомандувача ЗСУ Залужного та закінчуючи бійцем в окопі. Варіанти «Б» і далі за списком існують, хоч нам про них поки що не розповідають.Ворожити про їх зміст не бачу сенсу, оскільки Москва відкидає будь-які навіть «усереднені» формати деокупації українських територій, бажаючи політично отримати Україну цілком. Або перетворити на велику суцільну «сіру зону».

Зараз у динаміці ми маємо фоновий режим «безальтернативності» Мінська за системного нарощування зовнішньої підтримки України. На тлі «раптової» допомоги з Лондона мережа рясніє щирими посилами «Боже, бережи Королеву» та образливими, багато в чому заслуженими метами на адресу Німеччини. Підписуючись під кожним словом гімну Великобританії, нагадаю, що привезені з Альбіону ПТРК – шведські. Згадуємо грудневий візит міністра оборони України до цієї прекрасної країни. У Києві після цього, нагадаю, були данці, а нещодавно балтійці заявили про готовність постачати озброєння в Україну. Американське, до речі. Туреччина, Байрактари і не тільки. Блінкен – у Берліні, тоді як Зеленський – у Варшаві. І це далеко ще не вся географія. Це я до визначення "раптово"...

Москва постійно намагається нав'язати Україні розмову у форматі обговорення Мінських угод, проте ці угоди спочатку були нездійсненними. Що буде далі?

Володимир Копчак: Те, що «Мінськ» – мертвий, добре розуміють у Кремлі. Останній маркер розуміння – ініціатива у Держдумі про визнання ЛДНР. Професійні комуністи на виклик без благословення цю «дурну» самі б не запустили. Елемент торгу та/або тиску? Безперечно. Варіант для "відповзання"? Можливо. Однак на тлі брязкання зброєю вздовж кордонів та шалених ультиматумів такий мінімалістський варіант «відповзання» може бути не сприйнятий навіть у Воронежі. Тому не зваблюємося, не розслаблюємося, готуємось відбиватися.

Чи готовий Захід відреагувати на таке визнання?

Володимир Копчак: Чи спричинить таке можливе «визнання» до деескалації? Ситуативно – можливо, загалом – виключено. Кремль не відмовиться від України. Для Києва ситуація стратегічно не зміниться, тому що ми не відмовимося від деокупації Криму та частини Донбасу. Тактика ж буде іншою хоча б тому, що «визнання» офіційно ховає «Мінськ», причому руками Кремля. Тож не бачу приводу для істерик. Куди цікавіше – як і у що Кремль завертатиме таку «перемогу». Кого намагатиметься вимазати «визнанням» крім відомого набору з асадів та невизнаних утворень на окупованих територіях інших країн. Фантазії там бурхлива, але деякі контури проглядаються. Аншлюс Білорусі завершено і чекає на офіційне оформлення. Єреван і Нурсултан / Астані - приготуватися відмахуватися. Це один із можливих сценаріїв розвитку.Як вчинити, гадаю, у кремлівському бункері поки що не визначилися.

Не можу не відповісти на базове питання, яке стало вірусним: ніхто за Україну замість України та українців воювати не буде. Я пам'ятаю, що «український фронт» у переговорах/торгах між Вашингтоном та Москвою і тим більше Вашингтоном та Пекіном – далеко не єдиний. Розмови про те, що санкції потрібно вводити до і для, а не після того, як – вже стали спільним місцем. Нам потрібно бути готовими до варіанта, що навіть найжорсткіший формат санкцій не зупинить агресора, а навпаки. Якщо зупинить – низький уклін за санкції, як і будь-яку допомогу у разі подальшої ескалації. Але суті це не змінює. Нас українців здивувати вже можна лише приємно.

Front News - Ukraine



рекомендовані новини



Зустріч Ентоні Блінкена та Ігоря Лаврова названа обома сторонами як “непроривна” або “проміжна”. Тим не менш, Держсекретар наполягав на тому, що Росія має гарантувати безпеку України та відвести своє 100-тисячне угруповання від кордонів, а Лавров вимагав письмових гарантій безпеки. Про те, якими є результати переговорів, Front News - Ukraine розповідає політолог, керівник Південно-Кавказького відділення Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Володимир Копчак.

Сьогодні Лавров і Блінкен повідомили пресі, що США готові дати письмову відповідь на пропозиції Кремля. Перед самою зустріччю Лавров заявив, що Кремль якраз і чекає таких письмових відповідей на «конкретні пропозиції». Чому Блінкен погодився на таку письмову відповідь, хіба він не розуміє маніпуляційних прийомів російських дипломатів?

Володимир Копчак: Я б особливо не звертав уваги на інтерпретацію кремлівських глашатаїв. Поки що зрозуміло, що до спільного знаменника не дійшли й близько. Шалені ультиматуми по ходу навіть не обговорювалися, служачи тлом для непублічного контенту. Є начебто дата 30 січня. Начебто пауза, але напруга поки що тільки наростатиме... США нададуть свої пропозиції щодо безпеки в Європі. Ймовірно, що у папері. Чекаємо.

Якими були цілі зустрічей Ентоні Блінкена з Президентом Володимиром Зеленським та російським міністром Ігорем Лавровим?

Володимир Копчак: Вояж із великою географією держсекретаря Блінкена насамперед має на меті максимально донести простий меседж – «Україна просто намагається вціліти».Нагадаю, що після Києва та перед Лавровим у Женеві Блінкен відвідав також Берлін. Публічні його посилки – доступні та промовисті.

Зустріч із Зеленським перед зустріччю з Лавровим мала більш показовий характер чи справді потрібно було провести обмін інформації?

Володимир Копчак: Можна сміливо припустити, що у Києві з президентом Зеленським (і не лише) у непублічному форматі обговорювалися питання готовності України захищатися, внутрішньополітичної стабільності (де у нас, дуже м'яко кажучи, не все ок), форматах допомоги за різних ескалаційних сценаріїв та готовності Києва цю саму допомогу прийняти, освоїти та ефективно застосувати.

Безперечно, обговорювалися і варіанти можливих компромісів із Кремлем. Нагадаю, що «безальтернативність Мінська» - поки що ключове публічне посилання не лише глибоко стурбованих «нормандців», а й Вашингтона. Думаю, що попри цю риторику у Вашингтоні чудово розуміють, що Москва готова виконувати «Мінськ» лише на умовах капітуляції України. На що Київ іти не має наміру.

Так, але керівництво України постійно трясуть скандали. Не далі як учора США ввели санкції проти екс-депутата Ради Олега Волошина, який намагався вплинути на українських політиків з метою визнання анексії Криму законною.

Володимир Копчак: Капітуляцію неможливо продати українському суспільству, насамперед Армії – починаючи з Головнокомандувача ЗСУ Залужного та закінчуючи бійцем в окопі. Варіанти «Б» і далі за списком існують, хоч нам про них поки що не розповідають.Ворожити про їх зміст не бачу сенсу, оскільки Москва відкидає будь-які навіть «усереднені» формати деокупації українських територій, бажаючи політично отримати Україну цілком. Або перетворити на велику суцільну «сіру зону».

Зараз у динаміці ми маємо фоновий режим «безальтернативності» Мінська за системного нарощування зовнішньої підтримки України. На тлі «раптової» допомоги з Лондона мережа рясніє щирими посилами «Боже, бережи Королеву» та образливими, багато в чому заслуженими метами на адресу Німеччини. Підписуючись під кожним словом гімну Великобританії, нагадаю, що привезені з Альбіону ПТРК – шведські. Згадуємо грудневий візит міністра оборони України до цієї прекрасної країни. У Києві після цього, нагадаю, були данці, а нещодавно балтійці заявили про готовність постачати озброєння в Україну. Американське, до речі. Туреччина, Байрактари і не тільки. Блінкен – у Берліні, тоді як Зеленський – у Варшаві. І це далеко ще не вся географія. Це я до визначення "раптово"...

Москва постійно намагається нав'язати Україні розмову у форматі обговорення Мінських угод, проте ці угоди спочатку були нездійсненними. Що буде далі?

Володимир Копчак: Те, що «Мінськ» – мертвий, добре розуміють у Кремлі. Останній маркер розуміння – ініціатива у Держдумі про визнання ЛДНР. Професійні комуністи на виклик без благословення цю «дурну» самі б не запустили. Елемент торгу та/або тиску? Безперечно. Варіант для "відповзання"? Можливо. Однак на тлі брязкання зброєю вздовж кордонів та шалених ультиматумів такий мінімалістський варіант «відповзання» може бути не сприйнятий навіть у Воронежі. Тому не зваблюємося, не розслаблюємося, готуємось відбиватися.

Чи готовий Захід відреагувати на таке визнання?

Володимир Копчак: Чи спричинить таке можливе «визнання» до деескалації? Ситуативно – можливо, загалом – виключено. Кремль не відмовиться від України. Для Києва ситуація стратегічно не зміниться, тому що ми не відмовимося від деокупації Криму та частини Донбасу. Тактика ж буде іншою хоча б тому, що «визнання» офіційно ховає «Мінськ», причому руками Кремля. Тож не бачу приводу для істерик. Куди цікавіше – як і у що Кремль завертатиме таку «перемогу». Кого намагатиметься вимазати «визнанням» крім відомого набору з асадів та невизнаних утворень на окупованих територіях інших країн. Фантазії там бурхлива, але деякі контури проглядаються. Аншлюс Білорусі завершено і чекає на офіційне оформлення. Єреван і Нурсултан / Астані - приготуватися відмахуватися. Це один із можливих сценаріїв розвитку.Як вчинити, гадаю, у кремлівському бункері поки що не визначилися.

Не можу не відповісти на базове питання, яке стало вірусним: ніхто за Україну замість України та українців воювати не буде. Я пам'ятаю, що «український фронт» у переговорах/торгах між Вашингтоном та Москвою і тим більше Вашингтоном та Пекіном – далеко не єдиний. Розмови про те, що санкції потрібно вводити до і для, а не після того, як – вже стали спільним місцем. Нам потрібно бути готовими до варіанта, що навіть найжорсткіший формат санкцій не зупинить агресора, а навпаки. Якщо зупинить – низький уклін за санкції, як і будь-яку допомогу у разі подальшої ескалації. Але суті це не змінює. Нас українців здивувати вже можна лише приємно.

Front News - Ukraine