«Керівництво Путіна продовжує розмивати економічну та військову безпеку Росії. Його дії не сприяють підвищенню добробуту російських громадян. За Путіна Росію найкраще описати як дедалі дезорганізованішу ірраціональну вотчину», - вважає Джон Р. Брайсон, професор підприємства та економічної географії Бірмінгемського університету.
Його точку зору стосовно ситуації оприлюднило видання Бірмінгемського університету.
«Війна Росії з Україною продовжує виявляти цікаву напруженість, яка підкреслює наявність серйозних проблем з управлінням Росією. Тут є важливий парадокс у тому, що президент Володимир Путін став однією з найпотужніших зброй України. Путін продовжує діяти нераціонально та безвідповідально, працюючи проти довгострокових інтересів російського народу.
За останні два десятиліття дії Путіна підірвали державність Росії. Росію слід більше визнавати не як національну державу, а як вотчину Путіна. Одна з проблем, з якою стикається російський народ, полягає в тому, що Путін не підпорядковується російському закону – він працює поза законом. Це явна ознака того, що Росія більше не є національною державою. Є багато ознак беззаконня Путіна. Мабуть, найкращим є визнання Росії, що вона заплатила 85 мільярдів рублів на підтримку групи Вагнера чи найманців Євгена Пригожина. Така виплата могла бути дозволена лише Путіним, але найманці є незаконними згідно з російським законодавством. Російська судова система повинна була притягнути Путіна до відповідальності за підтримку незаконної організації державними коштами. Такі дії є нормальними для феодального володіння, але не допускаються в нормально функціонуючій національній державі.
Росія є країною з непрозорим управлінням і правовою системою, і в ній Путін може робити все, що завгодно, щоб захистити свою позицію. Його дії не сприяють посиленню позицій Росії. Насправді все навпаки, оскільки керівництво Путіна продовжує підривати економічну та військову безпеку Росії. Його дії не сприяють підвищенню добробуту російських громадян.
За Путіна Росію найкраще описати як дедалі дезорганізованішу ірраціональну вотчину. Є багато ознак неорганізованої ірраціональності Росії. Рішення про підвищення максимального віку призову чоловіків з 27 до 30 років є чудовим прикладом. Це «автогол» для Путіна і підкреслює його дедалі більший відчай та ірраціональність. Усе це слід розглядати в контексті президентських виборів у Росії, які відбудуться у 2024 році. Звичайно, Путін буде використовувати своїх інженерів з виборів, щоб гарантувати, що більшість росіян продовжуватимуть голосувати за Путіна як за господаря його вотчини.
Однією з головних проблем вотчини є відсутність системи стримувань і противаг для боса. Результат – ірраціональність. Під час війни важливо намагатися проникнути в свідомість опозиції. Президент Володимир Зеленський розробив, як читати Путіна, але Путін продовжує терпіти невдачі у своїх спробах прочитати Зеленського та його прихильників. Україна може підштовхнути Путіна до прийняття рішень, які суперечать інтересам вотчини Путіна. Зеленський визначив, що у Путіна є «гарячі точки» або чутливість, якщо їх порушити, Путін приймає ірраціональні рішення.
Серед гарячих точок Путіна — будь-яка атака України на Керченський чи Кримський міст або будь-яка шкода Криму чи Москві. Про гарячу точку Путіна свідчить будь-який негайний акт помсти з боку Путіна у відповідь на українську військову ініціативу. Помста – це не те, що призводить до позитивних результатів; акти помсти - це не стратегічні втручання, а ірраціональні дії. Акти помсти Путіна – це автоголи. У належно функціонуючій національній державі існують системи стримувань і противаг, спрямовані на захист інтересів громадян від лідерів, які вважають себе вищими за закон. Немає таких стримувань і противаг щодо гарячих точок Путіна.
Було нещодавно два приклади ірраціональності Путіна, керованої актами помсти. З одного боку, це його реванш у відповідь на атаку України на Керченському мосту. Це включало напади на Одесу, в тому числі на історичний центр. Рішення Путіна дозволити військові дії проти об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО суперечить інтересам усього людства і, тим не менш, не має військових результатів для Росії. Цей акт включає часткове знищення одеського собору, який є чудовим прикладом путінського варварства.
З іншого боку, Путін вирішив не продовжувати брати участь у зерновій угоді, яка захищала інтереси деяких із найбільш уразливих людей на цій планеті. Крім того, Путін знищує зернову інфраструктуру у відповідь на пошкодження неживої споруди – мосту.
Путін використовує їжу як зброю, і з якою метою результат працює проти Росії та власних інтересів Путіна. Рішення Путіна атакувати зернові склади, розташовані в українських портах на річці Дунай, і зернові термінали Одеси слід розглядати як злочин проти людяності, оскільки результатом стане недоїдання, голод і смерть громадян, які проживають на Глобальному Півдні.
Існує занадто багато тенденцій визначати війну Росії з Україною як таку, що відображає напругу між Росією та Заходом. Це неправильне тлумачення ситуації, оскільки нещодавні дії Путіна щодо міжнародної продовольчої безпеки підкреслюють, що це боротьба між Росією та будь-якою країною, залученою до потоків зерна з України. Усі країни світу мають об’єднатися, щоб закликати Путіна та Росію та підтримати Україну у скрутний час», - вважає Джон Р. Брайсон, професор підприємства та економічної географії Бірмінгемського університету.
