Ядро Землі, ймовірно, оточене затонулими залишками древнього морського дна, повідомляється в новому дослідженні. Результати можуть допомогти пояснити походження загадкових аномалій поблизу ядра, які роками спантеличували вчених, пише Vice.

Ядро Землі занадто глибоко, щоб його можна було дослідити безпосередньо, але вчені можуть зазирнути в цю область, використовуючи сейсмічні хвилі, що генеруються землетрусами. Ці хвилі сповільнюються та прискорюються під час проходження через різні верстви нашої планети з різними властивостями. Датчики, розташовані Землі, вловлюють хвилі, дозволяючи дослідникам заглянути всередину і спостерігати за ключовими структурами.

Одна з найдивніших частин Землі - це межа, яка позначає перехід від мантії, великого шару, розташованого під тонкою планетарною корою, де ми всі живемо, до ядра, найпотаємнішої частини надр. Вчені виявили дивні структури на межі ядра та мантії, які відомі як зони наднизьких швидкостей (ULVZ), тому що сейсмічні хвилі значно сповільнюються, коли проходять через них. Хоча багато досліджень спостерігали ULVZ, походження та масштаби цих підземних аномалій залишаються неясними.

Щоб пролити світло на ці питання, вчені на чолі з Самантою Хансен, геофізиком з Університету Алабами, проаналізували сейсмічні дані, зібрані в Антарктиді, які виявили "широко поширені, змінні ULVZ вздовж кордону ядра і мантії (CMB) під значною мірою недосліджений півкулі", згідно з дослідженням, опублікованим у середу в Science Advances.

Величезна присутність ULVZ на межі ядра та мантії, як зазначається, свідчить, що ці зони є давнім морським дном, яке було витіснене в мантію внаслідок субдукції близько 200 мільйонів років тому, відкриття, яке додатково підтверджується геодинамічними моделями.

Земля - тектонічно активна планета, а це означає, що її поверхня покрита плитами, що рухаються, які іноді стикаються один з одним в областях, званих зонами субдукції. У цих зонах одна плита підтискається під іншу, внаслідок чого вона входить у мантію. Нове дослідження передбачає, що частини цього субдуктивного матеріалу можуть опускатися до зовнішнього краю кордону ядра і мантії, де геофізичні сили формують їх у своєрідний підземний гірський хребет.

"(Субдуктований) матеріал можна подати як гори з різною висотою. І так само, як гори на Землі, ця структура змінюється з часом", - сказала Хансен.

Хансен та її колеги планують продовжити дослідження ULVZ, використовуючи розширену мережу датчиків в Антарктиді, а також розробити складніші геофізичні моделі. Ці зусилля можуть розгадати таємниці цих підземних гірських регіонів, які колись могли бути на дні океану в епоху динозаврів.